10 років перемоги і трагічного фіналу Майдану
21 лютого виповнюється 10 років перемоги другого Майдану, Революції Гідності, як це назвали пізніше. 18 – 20 лютого – трагічна річниця вбивства повстанців на Майдані.

21 лютого 2014 року завершилося почате рівно за 3 місяці до цього повстання народу проти режиму, епіцентром якого, вже не вперше, став якраз Майдан Незалежності столиці, хоч Майданом стала вся Україна.

Тому в ці дні ми насамперед поминаємо тих, хто загинув тоді в центрі Києва – 18 лютого, а оскільки ці вбивства не припинили кровопролиття, то ще й 20 лютого.





Якщо після всього цього ми все ж скажемо, що цей другий Майдан, кривавий, з усім тим, що сталося після нього, був необхідним для країни, то чому саме? Очевидно, щоб знести той антинародний режим. Але як в центрі Європи міг постати такий режим, який довелося зносити кров`ю? Мабуть, через убогий рівень нашого громадянського суспільства. А цей рівень включає багато – і потужний середній клас, і такі ж потужні, незалежні засоби масової інформації, і обов’язково – справжній громадянський сектор, у тому числі нормальну політизацію, а не той партійний цирк з понад 350-ма партіями, точніше, партійками з обслуговування олігархату. Те, що тривало і далі.

І чи це такий збіг, що рівно через вісім років з завершення другого Майдану у нас почалася уже повномасштабна війна? Це вже виклик всій Європі, всій планеті – отака нечувана за понад 70 років після Другої світової війни агресія, відкрита війна одної держави проти іншої. Війна наших, на нещастя, сусідів росіян, які кілька століть стягували в одну імперію, в різних форматах, все, до чого могли дотягтися.
А ще є давня істина: сила ворога – у нашій слабкості. А слабкість зазвичай іде від чвар. Не випадково й абсолютно антиукраїнський режим, начебто ж зметений першим Майданом, Помаранчевою революцією, повернувся, взяв реванш саме через чвари переможців першого Майдану.
***
Всі фото зроблені мною на Майдані, тобто в епіцентрі революції. Сам Майдан Незалежності, центральні квартали Києва, підступи до Верховної Ради, перші вуличні бої на Інститутській 18 лютого вранці (про це ж і додане відео). Всі три місяці Майдану я працював на ньому як журналіст, будучи журналістом столичної газети «Слово Просвіти», редакція якої знаходилася практично на Майдані, на Хрещатику. Також робив публікації про Майдан у своїй газеті «Світ-інфо».
18 лютого, вранці, це був вівторок, я поспішав у Верховну Раду, де був акредитований як журналіст, на засідання парламенту. Це мало бути дуже важливе засідання. Тому з самого ранку колони повстанців прямували з Майдану вгору, вулицею Інститутською до парламенту. Втім, вулиці між нею і паралельною Грушевського, на якій розташована Рада, вже були заблоковані силовиками. З труднощами, показавши посвідчення журналіста і картку акредитації, мені все ж вдалося пройти по Шовковичній до Ради. А колони йшли в обхід і зосередилися в Маріїнському парку.
Скоро стало зрозуміло, що засідання не буде. З вікна парламенту я побачив, що починаються зіткнення протестувальників з силовиками. Через парк, повз кордони сутичок, виходжу на Інститутську. Тут уже починаються вуличні бої. Повстанці вибивають ломами бруківку, кидають її в силовиків. А на дахах вже з`явилися снайпери, які стріляли в натовп. З`явилася інформація про перших вбитих і поранених. Я повернувся в редакцію, щоб дати в номер газети перші фото вуличних боїв.
Почалося криваве 18 лютого…
Петро Антоненко